Граємося у тексти

Марія Петренко

Зовсім буденного понеділка, з появою яскравого проміння Дажбога і допомогою Велеса, розпочалася остання лекція з міфології, на якій вступне слово було надано Олені Анатоліївній - головній Божниці кафедри слов'янської філології. Студентам-філологам 1 курсу, були надані завдання, по темі: “Велесова книга”. Об'єднавшись в групи “тріо” та “дуо”, студентки розпочали активну роботу над незвичними питаннями, з дедлайном підготовки у майже неможливих 10 хвилин. Час минув непомітно, але, це ще не вся “Скринька Пандори”. Виявилося, що за опорними схемами, які зобразили групи за декілька хвилин, необхідно змінити “шило на мило”, тобто помінятися місцями, характеризуючи не свою інформацію про язичницьку книгу, а схему сусідньої групи, з встановленим часом - 1 хв. Для студентів це стало новиною, адже з часом, здавалось би досить тісно.

Проте, такий розклад часу, як стверджують вчені, допомагає швидше пристосовуватися до умов. Значно коротше, але узагальненіше наш мозок удосконалено обирає найголовніше.

Від перших доповідачів, ми почули інтерпретовану біографію “Велесового скарба”, а саме: що, де і як. Цікавим стало те, що хоча “Велесова книга” і була актуальна у світі, але вперше про неї було надруковано 1954 у США.

Наступні студентки розповіли про нелегку долю книги у між і повоєнні часи, історію виникнення Велесової книги.

Третя група доповіла про проблему автентичності самої книги, а точніше її заперечення, цікавим фактом стали дощечки, які детально досліджували Миролюбов та Ізенбек , але в Україну самі дощечки не потрапили.

Наступні доповідачі розповіли про місця зберігання “скарбу Велеса”, історію досліджень вірування і світогляду слов'ян зауваживши на пафосі самого тексту, де уславлено патріотичний світогляд і одночасно його супротив.

Остання група, виступ про “Велесову книгу”, завершила доповіддю - описом традиційних обрядів русичів, їх прославленням, а також описом міфології (Триглав).

Важко, проте, стисло, группа української філології усе ж змогла доповісти про містичні загадки століть, приховану історію і неймовірні факти, які вміщено у таємничій книзі Велеса. П’ятихвилинним висновком завершила нашу незвично-приємну лекцію викладач - Олена Анатоліївна, яка додала: “ Про західні язичницькі цінності майже не залишилося книг, але “Велесова книга” - втілення потойбічного світу наших предків”. Завдяки такій лекції, ми не лише пізнали невідоме, але і навчилися співпрацювати один з одним, орієнтуватися за опорними конспектами і стисло доповідати нову інформацію.

Непередбачуваність - це завжди неповторність. Майже так висловлюється видатна письменниця та скромна студентка інституту філології та журналістики, яка нині доповідає про пару з УНТ.

Наша група на чолі з філологинею та по сумісництву - Божницею кафедри слов'янської філології Оленою Анатоліївною повинні були зайняти авдиторію з проєктором, проте, міт одного з викладачів про важливість проведення саме їх пари в цій авдиторії змусила нас "великим переселенням народу" переміститися до кафедри нашої рідної слов'янської філології. 

Пара почалася з опитування та наша сумлінна підготовка швидко впоралася з поставленими питаннями.

На парі ми розглядали народний епос, а саме - думи.

"Взяв би я бандуру,

Та й заграв, що знав

Через ту бандуру

Бандуристом став."

Слова та музика М.Петренка, неймовірно вразили студенток та більше, враження від цієї думи не полишають і сьогодні, адже наш видатний письменник М. Рильський був палким прихильником творчості кобзарів і виконавців дум, а його нащадниця - котра була присутня на парі не є винятком.

- "Так, що ж таке думи?" - поставила питання філологиня Олена Анатоліївна.

Кожна зі студенток замислилася, і не тому, що не знала, а тому, що у кожної була рівно 1 хв, щоб дати визначення, представників, цікаві факти та зобразити це у схематичному варіанті.

Така система, дійсно цікава і важлива, я переконалася, що пари з УНТ навчили скорочувати думки, проте стисло і коротко доповідати потрібну інформацію без зайвого контексту.

Пара продовжилася у слуханні різних виконавців, в тому числі і сучасників(Руслани, Н. Матвієнко та інших).

До речі, думи виконувались під музичний супровід, який на наших парах модернізувався під колонки, що також дали відчути велич і почуття авторів.

Дума — жанр суто українського речитативного народного та героїчного епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Але, наші постійні мандрівки, які проходять не в Атенах, а по авдиторіях, змушують нас також співати про не завжди веселе життя-буття.

Пара минула досить швидко, ми модернізували власну дошку-проєкт, поділилися власними думками і заспівали думи. Кожну з студенток буквально заполонила велич думи та її історія та міт-підґрунття, без якого історії не пізнати.