Шалений ритм шаленого міста...

Вікторія Білодід

Шалений ритм шаленого міста. Знову і знову кудись поспішаю. Постійно якісь суперважливі справи, які здаються невідкладними.

І тут стоп- ти взагалі-то навчаєшся. Практика. Університет. Так швидко підзабулися ці дні, мої улюблені дівчатка, мої подружки.

Так, треба починати, вже пора, налаштовуйся, ти мусиш, давай..

Так почалася моя фольклорно-діалектична практика. Бесіди у Телеграммі з викладачами, багато інформації, купа посилань та файлів.

Ну що ж, я не знаходжусь зараз у своєму місті, не маю змоги поїхати до бабусі та діда. Телефоную їм. Вони не розуміють, що я хочу. Питання з практики змішуються з питаннями чи є у мене що їсти.. Випитала нарешті якусь інформацію, поки писала паспорт села дізналась чимало нового, здивувалася. Посміялася з розповідей бабусі про заручини та їх весілля з дідом. Сумую за ними. Згадала дитинство. Все, попрощалися. Ну от, треба знову абстрагуватись від тих сентиментальних розповідей, треба швидко обробляти інформацію, щось робити. Треба те, інше, п’яте, десяте. Пішла далі розбиратися, копати нову інформацію. Успіхів усім і мені зокрема.