практика 2020

Юлія Пилипенко

Отож, практика 2020, справа наступна.
Отримую інформаційний лист на 11 сторінок. Відкриваю, читаю, закриваю. Аналізую. Плачу.
Їм 4 шоколадні цукерки і вафлю. Відкриваю знову. Розумію, що завтра їду в Київ організовувати випуск магістрів Таврійського національного. Інформаційний лист просить опитати бабусь у моєму селі. Знову плачу.
20:00. Доїдаю вафлю, біжу до своїх бабці і діда. Складаю запитальник, поки баба Оля гріє суп.
Приготувалась, увімкнула диктофон. Як результат, 7 хвилин бабуся гигоче і каже, що нічого не пам'ятає, відправляє до діда. Він читає. "Та не знаю, йди до баби".
Плачу. Їм суп.
Біжу до сусідки, мама сказала, що вона більш серйозна, дивиться телевізор і врятує ситуацію. Ну, а баба Люба, в свою чергу, на запитання "Як в селі називають кота", дала чітко зрозуміти: "Маруся. Я свого так назвала. Ти наче уто не знаєш".
Подякувала, розплакалась. Поїхала в Київ.
Коротше, далі буде.
На фото головні герої випуску, які нагодували мене супом і баба Люба.